Козацькі розваги "Покрова - мати козацька"

Мета: розширити кругозір учнів про козацтво; розвивати кмітливість, мислення; виховувати почуття дружби, колективізму, взаємовиручки.

 14 жовтня –  одне з найбільших осінніх свят – свято Покрова.

Люди здавна шукали посередників і заступників перед Богом. Саме таким і є в нашій уяві образ Пресвятої Богородиці, яка, ми віримо, якщо її дуже попросити, заступиться і допоможе в важкі хвилини життя. За народними уявленнями Покрова піклується про сім’ю, шлюб, здоров’я та благополуччя родини.

Ми роду козацького діти,

Ми любимо сонце і квіти.

І сонце нам шле свій привіт.

Ми роду козацького діти.

Землі український привіт.

Хай козацькому роду не буде переводу!

Стоять в багрянці й золоті  діброви

Калина демонструє пишну вроду.

От і прийшла Покровонька, Покрова –

Одне з найкращих свят мого народу.

Давайте ми у днину цю чудову

Повернем  погляд у глибину віків.

Бо ж недаремно  вважалась Покрова

Заступницею наших козаків.

Свято це вперше виникло в Греції. Коли на Константинополь напали вороги й узяли місто в облогу, мешканці зібралися в церкві, щоб вимолити Боже благословення. Опівночі над ними зненацька з’явилася Мати Божа і підняла над головами людей омофор – вишите церковне покривало. Це був своєрідний знак, який символізував перемогу. Звідси й пішла назва – Покрова.

Саме ця біла Покрова і стала своєрідним оберегом України.

Це свято дуже шанували запорізькі козаки. Однією з найвеличніших на Січі була церква Покрова Богородиці, яка могла позмагатися коштовностями й оздобленням із Києво-Печерською лаврою. Посередині був величезний багатоярусний іконопис із церковними воротами, відлитими з чистого срібла та позолоченими. У композиції   центральне місце посідала ікона “Покрова”.

З  давніх – давен  в  Україні  існує  така  традиція: після  трудового  дня  проводити  свій  вільний  час, зібравшись  разом, в  єдине  коло  з  піснями, танцями, іграми, розвагами, змаганням. Ось  і  у  нас  сьогодні  також  незвичайне  козацьке  коло.

Отож  уявіть  собі  сільську  місцевість  на  Запоріжжі. Біля  старенької  хатини  готує  вечерю  господиня  і  чекає  старого  козака  додому.

А чи  ви знаєте, що до фортецi Запорiзької Сiчi пiд страхом смертi заборонялося приводити жiнок. Крiм того, запоріжцi вважали небажаним одружуватися.

Але, на жаль, дуже помилялися козаки, бо у кожного була мати, були сестри, коханi, нареченi, були й дружини з дiтьми. Вони й плакали, виряджаючи козакiв на Сiч, у похiд. Чекали  роками їх повернення, а не дочекавшись, знову чекали… Вели без чоловiкiв господарство, ростили, й виховували синiв.

То  хто ж  вони – козаки? Давайте  спробуємо  на  хвилину  замислитись  над  змістом  слова  „козак”. Мабуть,  у  вашій  уяві  спалахнув  образ  сильних, мужніх  і  відданих  рідній  землі  людей. Мабуть,  через  віки  до  нас  дійшов  шелест  козацьких  знамен, брязкіт  козацької  зброї.

Запорізький  козак  завжди  залишався  лицарем  честі  і  мужнім  захисником  незалежної  країни. На  своїх  кораблях,  галерах  і  великих  човнах  „Чайка”  вони  досягли  берегів  Туреччини. Палили  її  столицю, громили  військо,  визволяли  полонених. Отже, не кожен міг стати козаком.